Столик на одну особу

Міа зайшла до маленького ресторанчика незадовго до дев'ятої. Зал був майже порожній. Офіціант у білому фартусі з втомленими очима показав на столик у кутку.

«Тільки одна?» — запитав він. Міа кивнула. Вона завжди подорожувала сама і завжди трохи нервувала, замовляючи їжу новою мовою. Меню було на одному аркуші паперу, написане від руки.

Вона показала на слово, якого не розуміла. Офіціант уперше посміхнувся. «Це фірмова страва дня, — сказав він повільною англійською. — Рецепт моєї бабусі. Спробуйте. Якщо не сподобається, принесу щось інше».

Їжу подали в товстостінній глиняній мисці. Гаряча, з часником, повна маленьких шматочків хліба. Міа обережно взяла першу ложку і підняла голову. Офіціант спостерігав за нею з бару, схрестивши руки.

Вона показала йому великий палець угору. Він засміявся, підійшов і долив їй у склянку. «Добре, — сказав він. — Завтра повертайтеся, і я розповім, що в ній».