Часові пояси

На четвертий ранок поїзд був десь на захід від Новосибірська. Поллі поглянула на маленький годинник над дверима купе. Він показував 06:30. Годинник не змінювали з моменту відправлення з Москви. Всі розклади Транссибірської магістралі працюють за московським часом, на всій довжині лінії, протягом семи днів і семи часових поясів. Це практичне рішення ще з радянських часів: неможливо управляти залізницею протяжністю вісім тисяч кілометрів, якщо на кожній станції свій час.

Місцевий час за вікном, однак, був близько 10:30. Сонце вже піднялося шість годин тому. Поля вже були теплими.

Це розходження між часом у поїзді та часом за вікном, як пояснив їй провідник, було одним з невеликих розумових викликів подорожі. До Владивостока годинник у поїзді показуватиме одне, а місцеве сонце — щось на сім годин інше. Багато пасажирів знаходили це дезорієнтуючим. Дехто пристосовувався. Дехто ні.

Поллі зістрибнула з свого місця на спинці полки і вирушила досліджувати.

Вагон-ресторан був на три вагони далі. Поллі пройшла довжину трьох вагонів, стрибаючи з полки на полку і вздовж поручня коридору. Кожен вагон був довгим тунелем з дерев'яними панелями з восьми купе з одного боку, самоваром на кінці і кімнатою провідника на іншому кінці. Провідники у зелених уніформах сиділи з піднятими ногами, читаючи газети між зупинками на станціях. Вони не виглядали здивованими, побачивши папугу. Поїзд курсував сім днів на тиждень понад сто років. Він бачив багато.

Вагон-ресторан був пофарбований у вицвілий червоний ззовні і несподівано блідо-блакитний всередині. Важкі мереживні штори. Дерев'яні кабінки. Маленька кухня на дальньому кінці, де кухар у білому фартусі готував щось, що пахло капустою. Двоє пасажирів вже їли. Поллі зайняла місце в порожній кабінці біля вікна.

З'явився офіціант у трохи завеликому піджаку. Він поклав меню на стіл. Меню було російською, потім англійською, потім китайською. Борщ. Пельмені, які були маленькими російськими варениками з м'ясом. Лососева ікра на темному хлібі. Чай. Горілка. Пиво.

Офіціант чекав. Поллі нахилила голову. Він усміхнувся, забрав меню і зник. Через дві хвилини він повернувся з маленькою тарілкою хліба, масла і шматочком темного оселедця. Він поставив її на лавку кабінки на рівні Поллі.

"Комплімент від кухні," сказав він англійською.

Оселедець був засолений і гострий. Поллі спробувала маленький шматочок. Він був сильний, але смачний. Хліб мав легку кислинку, якої вона ніколи раніше не відчувала, результат триденної ферментації. Масло було несолоне. Комбінація, у правильному порядку, була тим, що росіяни їли у вагонах далекого сполучення вже сто двадцять років.

Поїзд продовжував рух. За вікном вагона-ресторану тайга порідшала, перетворившись на високе відкрите пасовище, південну околицю Західносибірської рівнини. Стадо корів паслося біля маленького дерев'яного будинку. Чоловік на велосипеді чекав на переїзді.

Офіціант повернувся на кухню. Десь у задній частині грало радіо, пісня, яку Поллі не впізнала, але підозрювала, що вона дуже популярна в цій частині світу. Вона закінчила оселедець. Вона вмостилася біля вікна. Поїзд рухався.