Владивосток

На сьомий ранок потяг мав прибути до Владивостока о 06:15 за московським часом, що відповідало 13:15 за місцевим. Поллі прокинулася з першими місцевими променями сонця, десь близько п'ятої.

За вікном ліс поступився місцем низьким пагорбам і сухим трав'янистим просторам. Десь попереду був Тихий океан. Вона ще не бачила його, але відчувала, так, як відчуваєш велику водойму, не бачачи її. Світло було іншим. Повітря, навіть через зачинене вікно, пахло інакше.

Жінка на верхній полиці теж не спала. Вона вже кілька годин збирала речі.

Останньою станцією перед Владивостоком був Уссурійськ. Потяг зупинився там на п'ятнадцять хвилин. Поллі зістрибнула на платформу. Жінка продавала копчену рибу з розкладного столика. Риба була срібляста, а очі ще ясні. Поллі купила невеликий шматок на останок свого апетиту. Жінка загорнула його в газету і не взяла жодної плати, яку Поллі могла б побачити. Обмін полягав у тому, що рибу зловили, а Поллі була голодна. Деякі ринки працюють саме так.

Потяг рушив далі. Тепер повільно. Тихий океан з'явився з правого боку потяга близько одинадцятої за місцевим часом. Він був сірий і яскравий. Світло від води заповнило вагон. Поллі вмостилася біля вікна і спостерігала.

Владивосток з'явився раптово. Місто побудоване на пагорбах, що спускаються до моря, і потяг пробивається в місто через один з цих пагорбів. Кінець лінії знаходиться прямо на гавані. Буфер в кінці колій за сорок метрів від води.

Потяг зробив свою останню зупинку. Годинник над дверима купе, який показував московський час протягом семи днів, показував 06:23. Місцевий годинник на станції показував 13:23.

Поллі зістрибнула на платформу. Владивосток був портовим містом з низькими кам'яними будівлями і крутими вулицями, пофарбованими в м'які жовті та морські блакитні кольори, з щоглами рибальських човнів і кранами контейнерного порту, видимими внизу кожної вулиці. Повітря пахло рибою, іржею і сіллю. Чайки сперечалися про щось на набережній.

На кінці платформи стояв невеликий білий обеліск, схожий на той, що біля Первоуральська, але замість написів ЄВРОПА і АЗІЯ, на цьому було написано КІЛОМЕТР 9,289. Кінець лінії.

Поллі стояла біля обеліска довгу хвилину. Сім днів. Двадцять п'ять мільйонів берез. Півмільярда років уральських порід. Двадцять п'ять мільйонів років Байкалу. Один кран. Вісім часових поясів, з яких потяг дотримувався лише одного. Одне море на кожному кінці.

Вона розправила свої синьо-бірюзові крила.

Тихий океан був одразу за гаванською стіною. Вітер з води був сильним. Поллі піднялася з платформи, перелетіла через крани контейнерного порту і вийшла над затокою. Владивосток залишився позаду. Перед нею відкривалося Японське море.

Десь далеко на іншому боці цього моря був невеликий інститут у Неаполі, який вона залишила два тижні тому. Десь далеко на іншому боці ТОГО була Москва, де вона сіла на потяг. Світ, подумала Поллі, мав справжній розмір. Потяг був способом відчути його.